Бар’яхтар Віктор Григорович

Народився 9 серпня 1930 року. Закінчив Харківський державний університет (1953). У 1959 р. присуджено науковий ступінь кандидата, а в 1965 р. — доктора фізико–математичних наук. У 1972 р. обраний членом–кореспондентом АН УРСР, у 1978 р. — академіком.

Разом із своїми колегами та учнями він створив теорію колективних спектрів магнітопружних хвиль у магнітних матеріалах, розвинув макроскопічну теорію релаксації магнітного моменту у феромагнетиках з урахуванням обмінної взаємодії, був одним з ініціаторів вивчення статичних і динамічних властивостей ґраток циліндричних доменів, у яких, зокрема, було передбачено, а потім експериментально відкрито ізоструктурні фазові перетворення. В. Г. Бар’яхтар сформулював нову точку зору на доменні структури як неоднорідний стан поляризованих середовищ, що дало змогу з єдиних позицій описати властивості магнетиків, сегнетоелектриків і надпровідників в околах фазових перетворень. Він одним із перших зайнявся вивченням нелінійних властивостей магнітних матеріалів і впровадженням поняття солітона у фізику магнетизму. Отримав принципово важливі результати з кінетики солітонів. Широко відомі роботи В. Г. Бар’яхтара присвячені оригінальному застосуванню концепції псевдопотенціалу в теорії нормальних металів і надпровідників, зокрема високотемпературних, і теорії топологічних фазових перетворень.

В останні роки В. Г. Бар’яхтар брав активну участь у роботі з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Він був головою Комітету з ядерної політики при Президенті України, членом міжнародної координаційної ради країн Європейського співтовариства з проблеми зменшення наслідків аварії на ЧАЕС, членом групи міжнародного проекту "Чорнобиль" при МАГАТЕ, членом науково-технічної ради українського уряду з надзвичайних ситуацій та членом науково-технічної ради МінЧАЕС, головою комісії з проблем Чорнобиля Академії наук України.

Академік В. Г. Бар’яхтар є автором понад 500 наукових праць, у т. ч. 16 монографій з фізики і 5 монографій з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, співавтором відкриття "Магнітоакустичний резонанс у феро-, фері- та антиферомагнетиках" (1956).

 

Премії: Державна премія УРСР у галузі науки і техніки за цикл робіт "Відкриття, теоретичне та експериментальне дослідження проміжного стану антиферомагнетиків" (1971), Премія АН УРСР ім. К. Д. Синельникова за роботи в галузі фізики (1978), почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки Української РСР" (1980), Премія ім. М. М. Крилова АН УРСР за роботи в галузі математичної фізики (1985), Державна премія Української РСР у галузі науки і техніки за відкриття і дослідження динамічних явищ, позв’язаних з фононними взаємодіями в магнітних кристалах (1986), Премія АН України ім. М. М. Боголюбова, Державна премія України в галузі науки і техніки за роботи, пов’язані з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС (1999), Міжнародна премія М. М. Боголюбова Об’єднаного інституту ядерних досліджень (Дубна, Росія, 1999), Премія Міжнародної федерації науковців наукового католицького фонду Святого Валентина (Італія, 2000).

Свідоцтвом великого громадського значення діяльності В. Г. Бар’яхтара є нагородження його трьома орденами та почесним знаком Президента України, а також пам’ятною медаллю Папи Римського Іоанна Павла II.


Вступ до асоціації Видатні випускники академії ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РЕГІОНІВ